В останні дні в інформаційному просторі активно обговорюється можливість того, що США дозволили Україні застосовувати далекобійні ракети ATACMS для ударів по території Росії.

Використання далекобійних ударів на перший погляд може здаватися перспективним інструментом, здатним змінити динаміку військових дій. Однак детальний аналіз показує, що такі удари не тільки не досягають стратегічних цілей, але й виявляються малозначущими з точки зору реальних змін на фронті.

Військовий експерт Сергій Грабський наголошує, що далекобійні ракети, які є в розпорядженні України, існують у вкрай обмеженій кількості, що унеможливлює проведення масштабних операцій. Навіть за умови точних ударів їхній вплив на загальну стратегічну ситуацію залишається мінімальним. Історія вже показала, що удари по тилах російської армії у 2022–2023 роках не змогли зупинити просування російських військ на Донбасі, попри значні витрати ресурсів.

Суттєвим аргументом проти ефективності далекобійних ударів є їхня нездатність надовго порушити логістичні ланцюги противника. Удари по складах боєприпасів чи інфраструктурі можуть тимчасово ускладнити постачання, але не здатні повністю їх припинити. Росія, маючи великі ресурси та стратегічну глибину, оперативно відновлює пошкоджені об’єкти або знаходить альтернативні маршрути постачання.

Крім того, далекобійні удари не вирішують проблеми наявності достатньої кількості високоточної зброї. Обмежені ресурси змушують Україну обирати пріоритетні цілі, що знижує загальну інтенсивність та масштаби впливу. Навіть за умови успішних ударів ефект залишається локальним і тимчасовим, не впливаючи на загальну розстановку сил.

Ще одним важливим аспектом є складність оперативної взаємодії із союзниками, які постачають ракети. По-перше, далекобійна зброя потребує серйозної координації, навчання та технічної підготовки. По-друге, політичні обмеження на використання такого озброєння часто ускладнюють оперативне застосування, перетворюючи його на символічний інструмент, а не на реальний робочий механізм.

Досвід інших конфліктів також демонструє низьку результативність далекобійних ударів у зміні стратегічної ситуації. Наприклад, під час війни у Перській затоці та наступних операцій удари по інфраструктурі противника часто приносили короткострокові успіхи, але не змінювали кінцевого результату конфлікту. Збереження керованості військами та здатність до маневру у противника залишалися на високому рівні навіть після значних втрат.

Нарешті, далекобійні удари викликають значні політичні та дипломатичні ризики. Вони можуть призвести до посилення мобілізаційних настроїв у противника, об’єднання його населення та підтримки військових дій. Більше того, такі удари часто використовуються для виправдання ескалації, що може ускладнити становище атакувальної сторони, як це вже було відзначено у нещодавніх конфліктах.

Таким чином, далекобійні удари, попри їхню видиму привабливість, на практиці часто виявляються неефективними у зміні стратегічної ситуації. Їхнє застосування може лише тимчасово ускладнити дії противника, але не здатне привести до відчутних змін на полі бою.

Незважаючи на важливість розширення можливостей ЗСУ, покладатися лише на далекобійні удари було б помилкою. Це обмежений інструмент, який не здатен забезпечити стратегічний прорив або змінити ситуацію на полі бою. Тому Україні необхідно фокусуватися на вирішенні комплексних завдань, таких як укріплення логістичних ланцюгів, посилення координації між союзниками, модернізація армії та розвиток багаторівневої стратегії, що включає дипломатичну, економічну та військову складові.

Сообщение Ефективність далекобійних ударів по РФ: матимуть ефект, але не переламлять ситуацію появились сначала на URAUA.INFO.